Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України “Про охорону дитинства” батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Приєднавшись до Конвенції про захист прав дитини (ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ), Україна взяла на себе обов`язок докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Відповідно до ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою. Частина 2 ст. 155 Сімейного кодексу України встановлює, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Декларацією прав дитини, затвердженою резолюцією Генеральної асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 20 листопада 1959 року № 1386 (XIV), передбачено, що дитині повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та умови, які дозволили б їй розвиватись фізично, інтелектуально, морально, духовно, і в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом в умовах свободи та достоїнства. Наведені норми були відтворені у ст. 12 Закону України “Про охорону дитинства”. Декларація прав дитини також містить принцип 6, за яким дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Дитина повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитини не повинна, окрім тих випадків, коли є виняткові обставини , бути розлучена з своєю матір`ю. За сталою практикою під час слухання справи про розлучення суд визначає місце проживання неповнолітніх дітей саме з матір'ю, а батькові надається право і можливість безперешкодно спілкуватися з дітьми. Утім, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Сподіваюся, що Вам стане сил знайти компромісне рішення керуючись, в першу чергу, інтересами Ваших дітей, а не власними образами. Це прекрасно,що ви маєте бажання виховати зі свого сина справжнього чоловіка, утім прошу Вас не позбавляти своєї підтримки і Вашу донечку.